Dau­er: 22.07.2022–31.08.2022
Die Aus­stel­lung darf wäh­rend der Öff­nungs­zei­ten besucht wer­den. Alle Wer­ken kön­nen reser­viert & nach der Aus­stel­lung erwor­ben werden.

Ein­bli­cke:
https://www.instagram.com/ruzolda
————————————————————————-
WORT DER KÜNSTLERIN:

Ich fra­ge mich oft, wie schnell gewöhnt man sich an die Aus­gangs­sper­ren, an die Geräu­sche von Sire­nen, die die Luft und das Herz zer­schnei­den, wie schnell kann man das gan­ze Leben so zusam­men­pa­cken, dass es in ein Über­le­bens­ruck­sack passt, wie schnell beginnt man jeden Moment mit den lie­ben Men­schen zu schät­zen, wie schnell gewöhnt man sich dran weg­zu­lau­fen, die Stadt, die Men­schen, eige­nes Land, eige­nes Leben zu verlassen?

Ich kann mich nur nicht an die Toten­lis­ten gewöhnen.
Es ist unmög­lich, sich dar­an zu gewöhnen.
Wenn man plötz­lich einen bekann­ten Namen sieht, ist das Gefühl jedes Mal neu, aber es ist immer genau­so beängstigend.
Man glaubt es nicht, man hat nicht die Kraft es zu begreifen.
Ein Kloß im Hals.
Die Augen fül­len sich mit Salzwasser.
Dei­ne Hei­mat lodert.
Die Kin­der ver­lie­ren ihre Eltern, die Eltern ver­lie­ren ihre Kin­der, und du blät­terst durch die Nach­rich­ten, fin­dest kei­nen bekann­ten Namen und das Leben geht dann weiter.
Wäh­rend dei­ne Ukrai­ne lodert …
Erneut…
————————————————————————-
BESCHREINUNG:

Leuch­ten­de Far­ben über­zie­hen die Wirk­lich­keit in den Arbei­ten der ukrai­ni­schen Künst­le­rin Davi­ty­an Ruzan­na Alber­tiv­na. Frag­men­ta­ri­sche schwarz­weiß Foto­gra­fien ver­lie­ren ihren Grund und wer­den von Farb­flä­chen ein­ge­kreist, umzin­gelt, auf­ge­bro­chen – Aus­schnit­te von Momen­ten ver­gan­ge­ner Zei­ten: Ein sich umar­men­des Paar, Fami­li­en­fo­tos und Sze­nen aus dem länd­li­chem Raum, ver­wei­send auf den Titel der Aus­stel­lung: Zuhause.

Eine der acht­und­zwan­zig klein­for­ma­ti­gen Arbei­ten auf Papier fällt beson­ders auf: Eine Hand, schein­bar die einer älte­ren Frau, rich­tet sich fron­tal vor einem Häu­ser­block auf. Von den Jah­ren gezeich­net erhebt sie sich schlank in der Mit­te des Bild­raums, ein­ge­rahmt vom roten Grund der Bild­flä­che. Bom­ben dro­hen auf die Häu­ser hin­ab­zu­fal­len, die Hand schüt­zend davor, ihre Hand­flä­che perforiert.

Die­ser unmit­tel­ba­re Ver­weis auf Zer­stö­rung und Gewalt ist in ande­ren der hier prä­sen­tier­ten Wer­ke nicht vor­zu­fin­den. Evi­dent wer­den viel­mehr meta­pho­ri­sche Ele­men­te, ver­wei­send auf das The­ma Erin­ne­rung. Die archi­va­risch anmu­ten­den Foto­gra­fien, kom­bi­niert mit den schwir­ren­den Farb­flä­chen, erschei­nen wie ein Ver­such, zer­stör­te Orte oder ver­stor­be­ne Men­schen in ver­schwom­me­nen Erin­ne­run­gen zu kon­ser­vie­ren. Mit die­ser Deu­tung wer­den wei­te­re Hän­de in ande­ren Wer­ken der Künst­le­rin les­bar. Eigen­stän­dig und zugleich halt­los rei­chen sie in den Bild­raum hin­ein, als wür­den sie ver­su­chen, nach Erin­ne­run­gen zu grei­fen, die sie dann doch nicht zu fas­sen bekommen.

Die Künst­le­rin setzt gekonnt Über­la­ge­run­gen ein, indem sie Schich­tung des Mate­ri­als und Schich­tung der Zeit – sym­pto­ma­tisch ver­tre­ten durch anony­mi­sier­te Foto­gra­fien – zusam­men­fal­len lässt. Die Anony­mi­tät der Abge­bil­de­ten mit ver­deck­ten Augen oder abge­wand­ten Gesich­tern lässt Raum für das per­sön­li­che Schick­sal der gesam­ten Bevöl­ke­rung der Ukrai­ne. In die­sem Sin­ne gelingt es der Künst­le­rin, die Aus­wir­kun­gen des Krie­ges auch ohne der unmit­tel­ba­ren Dar­stel­lung von Gewalt, bild­lich zu ver­mit­teln. Die Grau­sam­keit des Krie­ges mani­fes­tiert sich in den Auf­zeich­nun­gen von Toten­lis­ten, wel­che die Künst­le­rin trotz deren Kon­ti­nui­tät stets als iso­lier­tes Phä­no­men wahr­nimmt. Zugleich geht eine Form der Kon­sis­tenz von ihnen aus – nicht nur auf­grund der beängs­ti­gen­den Wir­kung, son­dern weil die Kraft, wel­che zum Begrei­fen sol­cher Lis­ten auf­zu­brin­gen erfor­der­lich wäre, laut der Künst­le­rin unab­läs­sig ausbleibt.
— Ste­fa­nie Ufrecht
————————————————————————-
BIO:

Davi­ty­an Ruzan­na Alber­tiv­na wur­de am 26. Febru­ar 1992 in Tif­lis, Geor­gi­en, gebo­ren. Auf­grund des Mili­tär­put­sches muss­te ihre Fami­lie in die Ukrai­ne flie­hen und ließ sich in Pol­ta­wa nieder.
Im Jahr 2002 trat Ruzan­na Davi­ty­an in die Pol­ta­va Kunst­schu­le für Kin­der ein, wel­che sie 2008 abschloss.
2009 absol­vier­te sie das Gym­na­si­um Nr. 1 der Stadt Pol­ta­wa im Bereich “Bil­den­de Kunst”.
Im sel­ben Jahr trat sie in die Yuri Kond­ra­ty­uk Natio­na­le Tech­ni­sche Uni­ver­si­tät der Stadt Pol­ta­wa in die Fakul­tät für Bil­den­de Kunst ein.
2013 erhielt sie das Bachelor‐Abschluss und 2015 fol­ge das Mas­ter Diplom.
Im Som­mer 2014 enga­gier­te sie sich ehren­amt­lich in Deutsch­land im Rah­men des Pro­gramms „Work­camp“ in den Städ­ten Leip­zig und Berlin.
Seit 2016 arbei­te­te sie als Gra­fik­de­si­gne­rin bei einem Online Her­aus­ge­ber und bei einem loka­len Fern­seh­sen­der der Stadt Poltawa.
Von 2021 und bis zum Beginn der umfas­sen­den mili­tä­ri­schen Inva­si­on der Ukrai­ne arbei­te­te sie als Desi­gne­rin bei der Fir­ma „Pre­mier Socks“ und gestal­te­te die visu­el­len Inhal­te der Social Media des Unternehmens.
————————————————————————-
(Vor dem Haag­tor 1)
Ein­tritt frei, Spen­de für die Künstler_innen erwünscht

————————————————————————-
Цікаво, як швидко звикаєш до комендантської години, до звуків сирени, що ріжуть повітря і твоє серце, як швидко збираєш все своє життя, щоб помістилося у тривожний рюкзак, як швидко починаєш цінувати кожну мить з близькими, звикаєш, що треба тікати, залишати своє місто, своїх людей, свою країну, своє життя?

Не можу тільки звикнути до списків загиблих.
Неможливо звикнути.
Коли бачиш знайоме прізвище — це щоразу по‐новому, але завжди однаково страшно.
Не віриш, не вистачає духу це усвідомити.
Ком в горлі.
Очі наливаються солоною водою.
Твоя Батьківщина у вогні.
Діти втрачають батьків, батьки — своїх дітей, а ти гортаєш новини, не знаходиш знайомого імені й тоді продовжуєш жити.
Поки твоя Україна у вогні…
Знову…

Давітян Рузанна Альбертівна, народилася 26 лютого 1992 року у Тбілісі, Грузія. Через воєнний переворот, її сім’я була вимушена тікати до України та оселилася в місті Полтава.
У 2002 році Рузанна Давітян вступила до Полтавської дитячої художньої школи, яку закінчила 2008 року.
У 2009 році закінчила Полтавський міський багатопрофільний ліцей №1 за напрямом «Образотворче мистецтво».
Цього ж року вступила до Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка на архітектурний факультет, кафедра образотворчого мистецтва.
2013 року здобула диплом бакалавра, а у 2015 – диплом магістра.
Влітку 2014 волонтерила в Німеччині: у Ляйпцигу та поблизу Берліна, за програмою “Work camp”.
З 2016 року працювала графічним дизайнером у полтавському інтернет‐виданні та на місцевому телеканалі.
З 2021 року і до початку повномасштабної війни в Україні працювала дизайнером індивідуальних брендованих шкарпеток у компанії “Pre­mier socks”, також займалася візуальним наповненням і дизайном акаунтів компанії у соцмережах.

2012 – Другий національний фестиваль‐конкурс гончарського бодіпейнтінгу «Body­Ce­ra­mic­Fest­Ukrai­ne». Друга премія за роботу «Ч/Б». Опішне, Україна.
2013 – 7 Міжнародний гончарний фестиваль «Опішне‐2013». Диплом за творчу інтерпретацію мистецької спадщини академіка Василя Кричевського. Опішне, Україна.
2013 – 7 Міжнародний гончарний фестиваль «Опішне‐2013». Диплом за перше місце в номінації «Інші види декоративно‐ужиткового мистецтва». Опішне, Україна.
2013, 2014 – учасниця виставок «А4», «Кулькова ручка». Карась Галерея, Київ, Україна.

2014 – диплом у номінації «КерамоРекЛАМА» за твір «Кохайтеся ж, любітеся, як серденько знає». Опішне. Україна.
2014 – організаторка та учасниця виставок сучасного мистецтва «Кадетаріум», «Кадетаріум 2:0». Полтава, Україна.
2014 – 8 Міжнародний гончарний фестиваль «Опішне‐2014». Диплом за висвітлення теми засобами новітніх технологій. Опішне, Україна.
2015 – лауреатка премії імені Миколи Ярошенка у номінації «Громадська діяльність. Організація і проведення мистецьких акцій». Проєкт «Кадетаріум», Полтава, Україна.
2016 – учасниця художнього пленеру імені Штефана Кулея. Тудора, Молдова.

2017 – учасниця художнього експрес‐пленеру «Філософські етюди». Міські Млини, Україна.

2017 – учасниця художнього пленеру імені Штефана Кулея. Тудора, Молдова.

2018 – V Міжнародний фотоконкурс «Гончарні ВІЗІЇ країни». Спеціальний диплом «За унікальне творче вирішення» за диптих «Тепло в руках». Опішне, Україна.

2018 – учасниця виставки «Антон, стань боком». Полтава, Україна.

2019 – учасниця українського проєкту «Падаюча тінь «Мрії» на сади Джардіні», у рамках 58 Міжнародної виставки мистецтв у Венеції. 58 Венеціанська бієнале.